Терапевтична закоханість

 

Кожна людина, самостійно чи тоді, коли життя змусить про це подумати у неминучості самосвідомості, ставить собі питання: «Що я вибираю у цьому житті?».
Мої результати – це ілюзія чи реальність?
Що мені потрібно у стосунках — страх чи кохання?
Хто я і чому такий?
Сплячий чи пробуджений насправді цього Світу?
Той, хто страждає або насолоджується всіма викликами долі?

І коли це не дуже ясно, відбувається так звана психотерапевтична закоханість, яка змушує людину відчувати так, як вона ніколи ще не відчувала себе.
Якщо сказати про процес, то це схоже на розтин жили дорогоцінного каміння. Спочатку прибирають десятки тонн так званої порожньої породи, за якою ховається тонка прожилка дорогоцінного каменю. І ось тут настає найцікавіше.
Так і терапевтична закоханість знімає з нас шар порожнього одноманітного буття, без сильного відчування, і розкриває жилу власної дорогої душі. Розвиваючи метафору, що пов’язана зі здобиччю дорогоцінного каменю, ми опиняємось перед новим вибором: «Що робити далі?».
Зазвичай дуже акуратно знімають шар дорогоцінного каменю з порожньої породи і вже в майстернях довго і дбайливо витягують найвигідніший образ дорогоцінного каменю.
Як Вам метафора?
Думаю, у цьому криється і відповідь, чому в практиці психотерапевтів так багато випадків, пов’язаних із терапевтичною закоханістю. Так як у кабінеті психолога з ще необробленого матеріалу обмежується найкращий варіант себе, який вдалося видобути через ті почуття, що були пережиті.

Ну а далі вибір за клієнтом: робити собі прикраси з цією коштовністю та радувати себе чи сховати у далеку скриньку та забути майже назавжди.

Сподіваюся, і Вам сподобалася ця метафора!
Дайте знати в коментарях про свої думки, ідеї та міркування.

@ Вікторія Назаревич 2021