Каляки-маляки

Аналіз дитячого малюнку

Дитина тицяє грифелем у білий аркуш, ставить крапку, закорючку, замикає лінії у кружки чи овали. Запитай його, що це, і він розповість цілі історії.
«Каже він добре, а малювати не вміє, – журяться батьки, – час за це взятися. Це будиночок з трубою, – ось великий квадрат, у ньому віконця, два маленькі квадратики, а зверху трикутник». Сучасна міська дитина не бачить таких будинків, але малювати їх легко та приємно. Так зароджуються стереотипи, яких важко позбутися. У тих перших, незрозумілих дорослими малюнках, діти за допомогою коляк-маляків створювали свою знакову систему. Ми вторглися в процес, не знаючи абетки дитячої образотворчої мови.
У кожної дитини свої коляки-маляки, свій набір елементів, побудова композиції та ін. Візьмемо, наприклад, коло. Багаторазове повторення цього елемента свідчить як про зацикленість, так і про бажання звести все в одне, зібрати в ціле; багато кіл – це вже ціла система замкнутих світів. Різкі лінії можуть висловлювати і агресивність, і нетерпіння, і самотність… Про символічне значення елементарних форм мистецтво писали на початку ХХ століття Кандинський і Клеї. Пройшовши через фігуративне мистецтво, вони повернулися до «лінії та точки» і за допомогою поєднання цих найпростіших форм створили свій Всесвіт.
Митці повернулися до дитинства цивілізації. Вони звернулися до символічної мови давніх скельних зображень. Від них – до дитячих малюнків. На початку ХХ століття аналізу творчості дітей було присвячено багатотомні дослідження. Художники впали у дитинство у буквальному значенні цього слова. Вони взялися грати в кубики та піраміди. Так виникли сучасні міста, хмарочоси, місяцеходи та інші принади цивілізації.
Діти осягають будову світу за допомогою символів. Ми ж поспішаємо навчити їх поверхневому зображенню реальних предметів, відводимо їх від своїх завдань і, у результаті, не даємо їм прожити найважливішу фазу дитинства.
Малюючи, діти прагнуть заповнити весь простір аркуша, адже малюнок це весь світ. Як правило, вони визначають низ (земля) та верх (небо) і все, що мають сказати, поміщають у цих межах. Але в кожній групі обов’язково знайдеться дві-три дитини, для яких кордонів не існує. Вони крутять лист на всі боки і малюють з будь-якої довільної точки.
«Природа задумана за мелодією чи рухом? – Запитала сама себе п’ятирічна дівчинка і відповіла: – Звичайно ж, і по мелодії, і по руху. Світ один. Значить, у ньому все має бути одразу».