Навіщо психологу лялька?

Навіщо психологу лялька?

 

Лялька в руках пацієнта – ширма, за якою можна сховатися, відокремитися від самого себе і розкритися.

Лялька в руках психолога відволікає пацієнта від серйозності процесу і дає поговорити по душах. Особливо імпонують бесіди з ляльками дітям. Для дитини саме іграшки – наперсники, а з рівними спілкуєшся без напруги. Та й дорослі не без задоволення повертаються до своєї відкритої дитячої сутності.

Створення ляльки цілюще, як і будь-який акт творчого самовираження.

Теорія і практика лялькотерапії

Автора терміну “лялькотерапія” вже не знайти, але, відомо, що сама практика лікування ляльками існує досить давно. Наприклад, невропатолог Малколм Райт з Уельсу ще в 1926 році використовував ляльок і ляльковий театр для зняття неврозів, пов’язаних зі щепленням, у дітей. Втім, це не заважає псевдонауковим виданням час від часу публікувати “сенсаційні статті” про створення цього методу “буквально три дні тому” яким-небудь Лівшею від психології.

Лялькотерапія може використовуватися в різних напрямках психотерапії: психодрамі, ігротерапії, казкотерапії та арт-терапії.

У всіх цих практиках яскраво виражено театральне начало. Вони побудовані на “програвання” болючих для пацієнта ситуацій та пошуку оптимальних життєвих “ролей”. У психодрамі буквально організовуються імпровізовані вистави, в ігротерапії ці ж завдання вирішуються в процесі звичайної дитячої гри, а в казкотерапії пацієнта “вписують” у філософську казку зі щасливим кінцем.

Сучасні “лялькотерапевти” чи не найдієвішим способом роботи з дітьми вважають ляльковий театр. Дорослим цей варіант теж пропонується, але рідше. Діти грають або в спеціально придуманих спектаклях, або в звичайних п’єсах підходящого змісту. Ролі, природно, розподіляються з почуттям, толком і розстановкою.

Прихильники індивідуальної роботи влаштовують для пацієнта своєрідний “театр одного актора”. У такому випадку лікар пропонує вибрати ляльку, сховатися за ширму і вести діалог як би від її обличчя. Багато чого повідає вже сам вибір ляльки пацієнтом. Скажімо, зайчик може говорити про страхи, вовк – про агресивність, а “незрозумілу фігуру з очима” (щось на зразок куба з особою) і зовсім вибирають розгальмування психопати. У процесі сеансу психотерапії пацієнтові можуть запропонувати змінити ляльку, щоб він спробував зіграти іншу роль.

Для розвитку емоційної сфери існує спеціальний набір з шести однотипних ляльок з різними виразами обличчя: смуток, радість, спокій, гнів, страх, здивування . Пацієнт одягає на руку одну ляльку, потім іншу і з відповідними інтонаціями вимовляє нейтральні фрази типу “Добрий день” або “Котра година?”. Забавно, що ці види лялькотерапії використовуються і в терапії самих психотерапевтів, у яких через часту зустрічі з людськими стражданнями нерідко розвивається “синдром емоційного вигорання”.

Нарешті, ховатися за ляльку може і сам лікар. Як правило, фахівці тягають дуже великих ляльок (це схоже на “медичних клоунів”) по лікарнях, заходячи до дітей-інвалідів та неоперабельним хворим.

 

 

Из книги: «Я АРТ»
Арт-терапія
Арт-терапія / Психологічний інструментарій та інвентар
Арт-терапія
0
    0
    Кошик
    Кошик порожній