Історія про Артпесика, який знайшов своє місце
(за реальними подіями, історія іграшки песика на конференції дитячих психологів 13–14 квітня 2024 року в Києві проєкт Toy therapy room)
Привіт! Починаючи історію, скажу, що я іграшковий плюшевий песик, якого віддали іншим, щоб не викидати, щоб хтось мене знову знайшов.
Ось моя історія. Це було, коли в одній країні була війна. На одній конференції, де зібрались дитячі психологи (це такі люди, що допомагають дітям, коли їм важко), опинився у групі іграшок-помічників, яких можна було обрати. Звичайно, я не був новим, не найкрасивішим і не мав яскравої особливості, яка б одразу впала в очі.
Можливо, тому мене й не обрали одразу. Я був звичайним песиком, стареньким, яким довго грались, а потім віддавали. І ось я знову опинився на полиці, коли інші іграшки роз’їжджались по домівках до нових власників.
Я не впадав у відчай, адже знав, що рано чи пізно мене теж хтось обере. Так і сталося. Коли я вже зовсім зневірився, мене поклали в теплу кишеню. Я опинився на сцені, де мене всі впізнали, адже бачили протягом двох днів разом з іншими іграшками.
Потім мене відвезли в нове місце, де мене довго й ретельно мили, хоча я й так був чистим. Моя шерсть стала аж жовтенькою, що було дивно. Ніс мені покрили новою фарбою, очі стали зовсім іншими, а ще мене одягнули у дивний одяг. Дали мені окуляри, щоб я краще бачив світ, та й сумку з фарбами, іграшками, папірцями, олівцями, клубочком ниток, м’яким пластиліном та пензликом.
Моя нова власниця сказала: «Ну що ж, песику-арттерапевте, до роботи! Ти готовий розповідати дітям про арттерапію? Це коли своїми руками ми проявляємо любов до світу та до себе».
Ось так змінилося моє життя. Звичайний песик став песиком-арттерапевтом. Тож не сумуйте, якщо ви поки що самотні й не такі гарні, як інші. Можливо, у вас особливе призначення, і хтось уже готує для вас свою особливу долю.
@Вікторія Назаревич 2024
Історії проєкту Toy therapy room Ukrainе
Nazarevich ART
#Toy_therapy_room_Ukraine
Toy Therapy Room