МОЖЛИВОСТІ АРТ-ТЕРАПІЇ У КОРЕКЦІЇ ПСИХОСОМАТИЧНИХ РОЗБУДІВ У ДІТЕЙ

МОЖЛИВОСТІ АРТ-ТЕРАПІЇ У КОРЕКЦІЇ ПСИХОСОМАТИЧНИХ РОЗБУДІВ У ДІТЕЙ

МОЖЛИВОСТІ АРТ-ТЕРАПІЇ У КОРЕКЦІЇ ПСИХОСОМАТИЧНИХ РОЗБУДІВ У ДІТЕЙ

Автори: А.І. СМІЯН, Н.А. САВЕЛЬЄВА-КУЛИК, Медичний інститут Сумського державного університету

Проблема психосоматичного здоров’я становить значну частину хвороб цивілізації та протягом останніх десятиліть є об’єктом інтенсивних досліджень у рамках так званої психосоматичної медицини.

Останнім часом частота психосоматичної патології у структурі загальної захворюваності настільки збільшилася, що деякі дослідники почали називати сучасне суспільство «психосоматично орієнтованим»[13] . Так, за даними Б.В. Михайлова, показник поширеності прикордонних патологічних психоемоційних станів України становить від 15 до 40 %.

У вік інформаційного потоку, що збільшується, зниження рухової активності, впливу несприятливих факторів навколишнього середовища стає актуальним розгляд питань психічного і соматичного здоров’я в єдності їх впливу один на одного. Термін “психосоматика” запропонований J. Heinroth в 1818 р., а словосполучення “психосоматична медицина” – F. Deutsch в 1922 [4, 13]. Сьогодні під психосоматичними розладами розуміють насамперед соматичні захворювання, в етіології яких, принаймні частина пацієнтів, істотну роль відіграють психологічні процеси. Ці «класичні» психосоматичні захворювання, згідно з новими класифікаційними критеріями, діагностуються як органічні хвороби. Психологічним процесам надається істотне значення у виникненні та підтримці цих хвороб. Останнє підкреслює єдність біологічних та соціально-психологічних механізмів «соми» та «психіки» у походженні як психопатологічних, так і соматичних розладів. Поряд із цим у структурі неврозів останнім часом стрімко наростає питома вага соматовегетативного та неврологічного компонентів, відповідно зменшуються прояви власне психічної симптоматики [9].

З поняттям «соматизація», як правило, пов’язане уявлення про те, що навантаження, пов’язані з психосоціальними та емоційними проблемами, виявляються насамперед у вигляді соматичних симптомів. Хоча пацієнт зазвичай акцентує увагу лише на кількох симптомах, в анамнезі часто виявляються інші численні соматичні порушення.

У популяції дітей та підлітків поширеність захворювань зі складними взаємопов’язаними психічними та соматичними проявами також значна і має стійку тенденцію до зростання. До 40% дітей, які спостерігаються педіатрами, не мають діагностично верифікованих захворювань, хоча і пред’являють безліч соматичних скарг [7]. Класифікуючи окремі типи серед патології, запропонованої до розгляду, розрізняють психосоматичні (функціональні стадії соматичних страждань, зумовлені психосоціальним стресом), соматоформні (соматичні маски психічних захворювань) та соматопсихічні (захворювання внутрішніх органів, ускладнені психічними розладами та підвищеною фіксацією) 7, 11]. За сучасними поглядами, розвиток таких станів пов’язують із наявністю в організмі вегетативної дисфункції (ВД), що відображає переважно психоемоційний статус [3]. Однак, незважаючи на загальноприйняті у світовій практиці норми реабілітації підлітків із ВД психологами, психотерапевтами, психіатрами, в Україні саме вегетативні дисфункції визначають більшість серед неінфекційних захворювань дітей та підлітків у роботі педіатра [1, 3].

Терапія та реабілітація дітей, підлітків із психосоматичними розладами об’єднує широкий спектр лікувальних та профілактичних заходів, що вимагають участі не лише лікарів-інтерністів, але також психотерапевтів, психіатрів. Так, базисним напрямом у лікуванні зазначеної патології вважається психотерапія.

Серед різних методів корекції емоційно-особистісних розладів у дітей в даний час поряд з традиційними психотерапевтичними методиками (раціональна терапія, аутогенне тренування, гіпнотерапія, групова, аналітична, біхевіоральна, позитивна, клієнт-центрована терапія) застосовуються і такі, як ігротерапія, терапія -Терапія (АТ).

АТ є міждисциплінарним підходом, що поєднує у собі різні галузі знання — психологію, медицину, педагогіку, культурологію та інші. Слово «арт-терапія» (art therapy) почало вперше використовуватися в 1940-х роках. в англомовних країнах такими авторами, як М. Наумбург (Naumburg, 1947) та А. Хілл (Hill, 1945), для позначення тих форм клінічної практики, в рамках яких психологічний супровід пацієнтів з емоційними, психічними та фізичними порушеннями здійснювався в ході їх занять образотворчою творчістю з метою лікування та реабілітації [6].

Більшість авторів, що використовують поняття «арт-терапія», слідують прийнятому в міжнародній літературі визначенню та розглядають її як одну з форм психотерапевтичної практики, що базується на використанні пацієнтами візуальних, пластичних засобів самовираження у контексті психотерапевтичних відносин [2, 6, 12]. Однак дана точка зору, ймовірно, не є цілком вичерпною і коректною, оскільки з поняттям «мистецтво» необґрунтовано ототожнюють лише один із його видів (живопис), тим самим обмежуючи розуміння суті терапії мистецтвом, а отже, творчістю як такою.

Деякі дослідники у своїх публікаціях ототожнюють АТ з “психотерапією виразними мистецтвами” або “психотерапією мистецтвом” (expressive arts therapies, creative therapy), пов’язуючи її із застосуванням різних форм творчого самовираження з метою досягнення лікувально-корекційних та розвиваючих ефектів [8]. Зазначимо, що термін «терапія творчістю» (creative therapy) підкреслює широкість та різноманітність видів мистецтв, що застосовуються у корекційному лікуванні, і, отже, є адекватнішим для позначення суті певного виду психотерапії.

Таким чином, з даних позицій, терапія мистецтвом використовує найрізноманітніші види творчої діяльності пацієнта, щоб допомогти йому у вирішенні психологічних проблем. Під поняття мистецтва у разі підпадає будь-яка творча діяльність людини: танець, музика, живопис, кіно, скульптура, архітектура та інших. Терапія ґрунтується як на творенні, так і на сприйнятті витворів мистецтва. Задіяні механізми фізіологічного та естетичного сприйняття. АТ — один із методів психологічної роботи, який використовує можливості мистецтва для досягнення позитивних змін в інтелектуальному, емоційному та особистісному розвитку людини. Кожен здатний висловити себе, свої почуття та свій стан мелодією, звуком, рухом, малюванням. Але для деяких це єдиний спосіб дати світові знати про себе, заявити про себе як творчу особистість. Надати таку можливість усім, хто потребує, — завдання АТ. Серед різноманіття сучасних психотерапевтичних методів АТ вирізняється особливою «м’якістю». Рольові функції розподіляються тут між пацієнтом і фахівцем зовсім іншим чином, ніж у більшості ортодоксальних, вербальних психотерапевтичних підходів: пацієнту надається максимальний ступінь свободи, він у багатьох випадках виявляється «провідним» арт-терапевтичного процесу, виражаючи себе в тих стилях і формах, які відповідають його стану, особливостям особистості та потребам. За своїм характером АТ у більшості випадків є недирективною, що підкреслює переваги застосування у педіатричній практиці.[12] .

Одним із видів АТ, що застосовуються в роботі з дітьми та підлітками, є музикотерапія (МТ). МТ — психотерапевтичний метод застосування музики, що ґрунтується на наукових досягненнях у сфері музично-терапевтичної акустики. Виділяють чотири основні напрями лікувальної дії МТ: емоційне активування під час вербальної психотерапії, розвиток навичок міжособистісного спілкування (комунікативних функцій та здібностей), що регулює вплив на психовегетативні процеси, підвищення естетичних потреб. Як механізми лікувальної дії МТ вказують катарсис, емоційну розрядку, регулювання емоційного стану, полегшення усвідомлення власних переживань, конфронтацію з життєвими проблемами, підвищення соціальної активності, придбання нових засобів емоційної експресії, полегшення формування нових відносин та установок.

Розрізняють пасивну (рецептивну) та активну форми МТ. Рецептивна МТ передбачає процес сприйняття музики з терапевтичною метою і існує у трьох формах: комунікативна (спільне прослуховування музики, спрямоване на підтримку взаємних контактів, взаєморозуміння та довіри), реактивна (спрямована на досягнення катарсису) та регулятивна (що сприяє зниженню нервово-). В рамках антистресової програми рекомендується застосовувати обидві форми МТ, проте найчастіше використовується рецептивна МТ. Учасники гурту прослуховують спеціально підібрані музичні твори, а потім обговорюють власні переживання, спогади, думки, асоціації, фантазії, що виникають під час прослуховування. На одному занятті прослуховують, як правило, три твори або закінчені уривки (кожний по 10–15 хв). Програми музичних творів будуються на основі поступової зміни настрою, динаміки та темпу з урахуванням їхнього різного емоційного навантаження. Метою у разі є певне емоційне, зокрема естетичне, переживання, що має сприяти відреагуванню тих чи інших внутрішньоособистісних конфліктів і досягненню нових смислів свідомості. Як засоби, що сприяють МТ, часто використовують додаткові прийоми, такі як дихальні вправи, аутотренінг, гіпноз, живопис або танець. Вибір тих чи інших музичних творів може здійснюватися виходячи з різних критеріїв. Наприклад, у так званій американській школі пропонують уривки, що викликають дуже широкий спектр емоційних станів (радість, смуток, співчуття та ін); у шведській школі, заснованої на глибинному аналізі, пред’явлення музики спеціально індивідуалізується для відреагування певних прихованих комплексів.

Активна музикотерапія є терапевтично спрямовану, активну музичну діяльність: відтворення, фантазування, імпровізацію за допомогою людського голосу та обраних музичних інструментів. Застосування зазначеного варіанта МТ потребує найпростіших музичних інструментів. Учасникам групи пропонується висловити свої почуття або провести діалог із будь-ким із членів групи за допомогою вибраних музичних інструментів. Як варіант активної МТ може розглядатися хоровий спів. У педіатричній практиці музикотерапія найбільш ефективна при роботі з дітьми, які страждають на різні форми аутизму, в реабілітації новонароджених з перинатальними ураженнями нервової системи. Особливий інтерес становить використання методу у педіатричній психосоматиці[14–17] . Слід зазначити широкий діапазон у сфері застосування МТ: розвиток комунікативних навичок, творчих здібностей та мислення, естетичних потреб та здатності до релаксації, корекція та розвиток емоційної сфери, модуляція функціональних систем[14] .

Таким чином, різні види АТ загалом та МТ зокрема ґрунтуються на мобілізації творчого потенціалу, що відповідає фундаментальній потребі людини у самоактуалізації — розкритті всього спектру своїх можливостей та утвердженні ним свого власного способу буття у світі. У поєднанні з відсутністю жорсткого директивного початку та «м’яким» впливом зазначеного виду психотерапії АТ дозволяє обходити «цензуру свідомості», дає можливість висловити найважливіші думки та переживання, зрозуміти їх джерело та значення, усвідомити зміст власного внутрішнього світу. Це зумовлює перспективність застосування терапії творчістю у реабілітації психосоматичних розладів у дітей та підлітків.

Список литературы / References

1. Брязгунов І.П. Психосоматична функціональна патологія дитячого віку: що зроблено та що треба зробити? // Педіатрія. – 2006. – № 4. – С. 115-117.

2. Бурно М.Є. Терапія творчим самовираженням. – М.: Академічний проект, 2006. – 430 с.

3. Буряк В.М. Структура вегетативних дисфункцій у пубертатному віці // Здоров’я дитини. – 2007. – № 2 (5). – С. 95-98.

4. Горяйнов А.А. Психосоматичний підхід у сучасній медицині до патології людини // Лікар-аспірант. – 2005. – № 1 (8). – С. 56-65.

5. Копитін А.І. Теорія та практика арт-терапії. – СПб.: Пітер, 2002. – 368 с.

6. Копитін А.І., Свистовська О.Є. Арт-терапія дітей та підлітків. – М.: Когіто-Центр, 2007. – 197 с.

7. Марценковський І.А., Бікшаєва Я.Б. Депресивні та дисморфні порушення у дітей: погляд через призму психіатрії розвитку // Здоров’я України. – 2007. – № 11 (1). – С. 52-54.

8. Медведєва Є.А., Левченко І.Ю., Комісарова Л.М., Добровольська Т.А. Артпедагогіка та арттерапія у спеціальній освіті. – М.: Видавничий центр «Академія», 2001. – 246 с.

9. Михайлов Б.В., Сарвір І.М., Чугунов В.В., Мірошниченко Н.В. Генеалогія, механізми формування, клініка та основні засади терапії соматоформних розладів // Медичні дослідження. – 2001. – Т. 1, вип. 1. – С. 36-38.

10. Петрушин В.І. Музична психотерапія: теорія та практика: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. – М.: Гуманіт. вид. центр Владос, 2000. – 175 с.

11. Петрюк П.Т., Якущенко І.А. Психосоматичні розлади: питання дефініції та класифікації // Вісник Асоціації психіатрів України. – 2003. – № 3-4. – С. 133-140.

12. Психотерапевтична енциклопедія/За ред. Б.Д. Карвасарського. – СПб.: Пітер, Видавничий дім, 2002. – 1024 с.

13. Смулевич А.Б. Психосоматичні розлади (клініка, терапія, організація медичної допомоги) // Психіатрія та психофармакотерапія. – 2000. – № 2. – С. 35-40.

14. Шушарджан С.В. Музикотерапія: історія та перспективи // Клінічна медицина. – 2000. – № 3. – С. 11-21.

15. Aldridge D. Music therapy research: дослідженні літератури / Реферат на літературі / Лічильники Qualitative Research in Medicine, University Witten Herdecke, 2000. – 30 p.

16. Humpal M. Thoughts на Neurological Music Therapy and Early Intervention // Early Childhood Newsletter. – Vol. 13(6). – 2007. – Р . 10-11.

17. Walworth D. Використання музики Therapy без SCERTS Model для дітей з Autism Spectrum Disorder // Early Childhood Newsletter. – Vol. 13(6). – 2007. – Р . 7-8.

Поради психолога
Из книги: «Я АРТ»
Поради психолога / Філософія життя
Поради психолога / Філософія життя
Поради психолога
Поради психолога
Навчання - онлайн / Поради психолога / Психологічний малюнок
0
    0
    Кошик
    Кошик порожній