Одного дня майстер привів свого учня до парку, розташованого біля підніжжя гори. У парку знаходився складний лабіринт з дуже високими та гладкими стінами. Дах у лабіринту був відсутній, і його переходи освітлювалися сонячним світлом.
Майстер підвів учня до входу в лабіринт і наказав йому знайти вихід . Учень плутав у лабіринті цілий день і цілу ніч, але щоразу незмінно заходив у глухий кут. Зневірившись вибратися назовні, він упав на землю і заснув.
Відчувши, як хтось трясе його за плече, учень розплющив очі. Над ним стояв майстер.
– Іди за мною, – сказав він.
Вийшовши з лабіринту, даос, не обертаючись, почав підніматися на гору. Піднявшись на вершину, він сказав:
– Подивися вниз!
З місця, на якому вони стояли, лабіринт було видно, як на долоні.
– Дивлячись звідси, ти можеш знайти шлях, що веде до виходу з лабіринту? – Запитав даос.
– Це нескладно, – сказав учень. – Потрібно тільки уважно придивитися.
– Знайди його і добре запам’ятай, – сказав вчитель.
Через деякий час вони спустилися з гори, учень увійшов у лабіринт і впевнено проминув його, жодного разу не збившись і не заблукавши.
– Чим далі ти відсторонюєшся від ситуації, чим вище над нею піднімаєшся, чим більшу поверхню охоплює твій погляд, тим простіше знайти правильне рішення !