Мандрували світом два ченці.
Якось на своєму шляху вони зустріли дуже гарну жінку. Вона була просто неземною красою. Жінка стояла біля річки і намагалася її перетнути. Їй треба було потрапити на інший берег. Але течія річки була настільки сильною, що в неї ніяк не виходило зробити це самостійно.
Тоді один із ченців негайно і будь-яких питань швидко підійшов до жінки, взяв її на руки і переніс на інший берег річки. Потім він повернувся до свого супутника і вони мовчки продовжили свій шлях.
Так вони йшли якийсь час. Раптом другий чернець не витримав і запитав:
– Ми ж принесли обітницю не торкатися жінки. Як ти міг посадити її собі на плечі?
Інший чернець серйозно подивився на свого супутника і відповів:
– Я поставив жінку на берег годину тому, а ти, зважаючи на все, все ще несеш її з собою.
Мораль: Ось так і ми у звичайному житті дуже часто “продовжуємо нести” тягар невартих турбот, і за їх тяжкістю не бачимо ні дорогу, ні краєвид навколо, ні людей, що йдуть поруч чи назустріч.
Джерело: PlanetaPozitiva – щоденник мешканця: Марина Кіян