На подвір’ї грали діти. Раптом одна дівчинка сказала:
– А у мене сьогодні радість – мені мама купила нову сукню! Воно таке гарне, біле з рожевими трояндочками просто незвичайне, – сказала Анечка і замріяно заплющила очі.
Вова трохи подумав і теж сказав:
– А в мене є нова сорочка! Ось яка! – і він широко розставив руки, щоб кожен зміг гідно оцінити його нову сорочку.
– А мені купили олівці, – швидко сказала Оленка, – цілу коробку! Яскраві та красиві!
– Та що олівці! – Включився в розмову Костя, – Ось у мене є вудка! Справжня! Ми з татом поїдемо на рибалку і я багато риби спіймаю! А олівці малюєш і все…
І діти почали навперебій перераховувати всі свої подарунки та радості.
Мені купили велосипед! А мені конструктор! А у мене є вдома кішка! – чулося з різних боків. І лише один хлопчик сидів тихенько і посміхався.
– Альоша, а чому ти мовчиш? – поцікавилася в нього Ганнуся. – Хіба в тебе немає ніякої радості? – Є! – скромно відповів хлопчик. – Я в лісі квіти бачив!
– Які квіти? – здивовано спитав Костя.
– Біленькі! Ми з татом гуляли в лісі, а потім стемніло і на галявині були біленькі квіти. Такі гарні! Вони наче світилися!
– То ж мені радість! – Сказав Костя і засміявся.
– І в правду! Хто квітів не бачив! – засміялася Оленка.
– А ще я дахи блискучі бачив! – сказав Льоша. – Взимку на них сніг лежав і сонце яскраво світило. Усі дахи у місті були такі блискучі. Правда правда! Я сам із балкона бачив.
– І це зовсім не радість! – сміючись, закричав Вова. – Ми всі сніг бачили. Він кожну зиму випадає!
– Альоша, може, у тебе ще якась радість є? – намагалася підтримати його Аня.
– Є! Я рибок золотих бачив! – скромно сказав хлопчик.
– Яких рибок? – Зацікавився Костя. – Де?
– У калюжі. Спочатку пройшов дощ, а потім сонце виглянуло. Вода в калюжі світилася і в ній золоті рибки плавали!
– Бреши ти все! – Сказав Костя, – Немає в тебе ніякої радості! Ось ти й вигадуєш!
І всі хлопці почали сміятися. І тільки Анечка тихо сказала:
– Зачекайте, хлопці! А може, у нього цих маленьких радощів більше, ніж у нас, адже він їх скрізь знайде!