Міфи та зірки

Міфи та зірки

Це цитата повідомлення Ira_Shelesnjak Оригінальне повідомлення Чумацький шлях

У міфи та легенди Австралії

У

Як з’явився на небі місяць

m8 (700x525, 122Kb)

У

У далекі часи вся Земля була вкрита морем. Потім морська вода почала поступово йти, і в різних місцях вийшли з води острова. А там, звідки вода не встигла втекти, утворились лагуни. Минуло ще трохи часу, і на цих островах виросли трава і дерева. А з моря вилізли звірі та стали звикати до життя на суші. Прийшли на ці острови та люди. Вони їли риб та крабів, черепах та черепашки, рвали плоди з дерев.

На одному з таких островів жили дві сестри – Куррамара та Накарі. Були ці сестри хоробрими мисливцями і добре ловили рибу. Відпочивали вони якось біля лагуни. Спіймала одна із сестер, та, яку звали Накарі, небачену рибу небувалої величини. Була ця риба блідою, круглою та плоскою. І назвали сестри цю рибу Місяцем-рибою. Тяжким виявився Місяць-риба. Ледве витягли її сестри з води. Пішли сестри шукати коріння, щоб смачнішою була риба. А Місяць-рибу залишили у густій ​​траві, під великим деревом. Набрали сестри багато коріння і прийшли назад до лагуни. Дуже зголодніли сестри і багато думали про те, як з’їдять вони рибу з корінням. Але риби під деревом не було. Довго шукали сестри Місяць-рибу. Дивляться, а вона сидить на гілці великого дерева. Потім на іншу гілку стрибнула. Все вище і вище став підніматися Місяць-риба і нарешті стрибнув просто в небо. І поплив Місяць-риба небесним склепінням великою плоскою світлою кулею, все освітлюючи на небі і на землі. Повільно і гордо плив Місяць-риба по небу, і був він великий і важливий. Так тривало багато ночей. Але одного разу сестри побачили на небі лише половинку Місяця-риби, потім чверть, а потім зовсім не стало Місяця-риби.

– Хтось там, на небі, з’їв нашу рибу! – Закричала Куррамара.

Але вона помилилась. Місяць-риба був чарівницею і знову прийшов на небо. Спочатку побачили люди лише її шматочок. Але вона все росла і росла і нарешті знову попливла по небосхилу великою світлою кулею.

У

_____________________________________

У

У

Плеяди та сузір’я Оріону

У

Плеяди та зоряний пил

У

Якось загралися семеро дівчат-сестер, які жили в небі, і спустилися з синього неба на високі гори на Землі. На такі гори вони спустилися, де крижані річки з шумом падають у прірву. Давно це було. Довго жили ті дівчата в горах і дуже сумували та плакали, бо не знали, як потрапити назад у свій небесний дім. І були ті сестри прекрасні й холодні, як була прекрасна й холодна вода, що струмувала з ущелини.

Одна людина, на ім’я Вурунна, упіймала двох із семи цих дівчат. І змусив їх жити у своїй хатині та сидіти з ним біля багаття. Стали ці сестри блякнути і чахнути. Але якось подивилися вони в небо і побачили там знову своїх сестер, які вказували на високе дерево. Підбігли ті дві дівчини до дерева і почали благати його допомогти їм потрапити додому. Зглянулося на дерево і почало швидко рости. Росло, росло і вперлося верхівкою в небо. Повернулися обидві дівчини до свого небесного будинку, і знову всі семеро сестер були разом. Щоправда, нещасні бранці тепер були не такими яскравими, як їхні сестри, а тьмяними та блідими. Так виникло сузір’я Плеяди.

Сумно дивилися на сім небесних зірок сім земних юнаків племені Берай-Берай, котрі любили їх землі. Стало цим юнакам гірко й самотньо. Але добре дерево допомогло і їм. Піднялися хлопці на небо і перетворилися на сузір’я Оріона. Щоночі дивляться вони на своїх коханих і слухають їх тихий спів.

У

У

Чумацький шлях

У

Datei:Галактика Чумацький Шлях.jpg

У

У

У ті дні коли жив Пріпріггі, не було в небі шляхів-доріг. Зірки були тоді зовсім юні і яскраві і нудьгували на самоті, бо не було на небі дороги, якою вони могли б піти в гості один до одного і потанцювати в довгі темні ночі. Так було до того, як з’явився Чумацький Шлях.

А на Землі люди були щасливі, вони часто співали та танцювали навколо багаття. На всі боки тяглися по землі дороги, гладко втоптані ногами друзів.

Пріпргі жив на довгій косі, в гирлі річки Пайн. Він був співак та танцюрист. Коли звучали в темряві гуделки та його брати по племені густо розмальовували себе священною глиною, Пріпріггі співав пісню і заводив танець. І пісні, які співали люди, були піснями Пріпріггі, і танці, які вони танцювали, теж створював Пріпріггі. За це люди любили його, і він став сильним, і гордим, і щасливим від їхньої поваги. Якось уранці, коли повернулися з полювання летючі лисиці і затих шум їхньої лайки, Пріпріггі взяв свій спис і вмеру і пішов у мангровий гай шукати здобич. Вночі мало відбутися велике свято. Багато племен зібралося на короборорі. Вночі чоловіки стукатимуть списами, танцюватимуть під музику Припріггі, весело плескатимуть себе по стегнах і відбиватимуть п’ятами дріб. Від його пісень усім стане радісно і добре, і люди танцюватимуть так само красиво, як і він. Але для свята потрібна їжа, а Пріпріггі був до того ж добрим мисливцем. Ще не зацвіло на сході небо, ще летючі лисиці висіли на мангрових деревах, наче чорні плоди, а Пріпріггі нечутно підкрадався до величезного дерева, на якому спали найбільші й найсильніші летючі лисиці. Велика сила та міць таїлися на цьому дереві. Пріпргі зачепив вмеру за кінець списа і відкинувся назад, щоб кинути спис. Він спустив спис, і він полетів угору. Страшний шум і свист пролунав від помахів безлічі крил. Мангрові дерева захиталися і загули, немов у бурю, але ще голосніше волала і пищала розлючена зграя.

Летючі лисиці кинулися вниз із вершин мангрових дерев. Мов перелякані духи, проносилися вони між гілок. Опустилися вони до Пріпріггі, схопили його і потягли нагору. Лисиці пробилися крізь зелену завісу листя і злетіли в небо. Чорними смугами прокреслили зорю крила лисиць, які забирали Пріпріггі. Люди з племені Припріггі почули свист і ляскання крил, вибігли з хатин і побачили, що летючі лисиці забирають Пріпріггі. Ті племена, які прийшли на корроборі, теж прокинулися і теж побачили, як Пріпріґі, немов зірка, пронісся небом. Він летів так швидко, що за ним тягнувся струмок диму. Коли свист крил стих і пропав димний слід, з неба, з-за найдальшої зірки, люди почули голос Пріпріггі. Він співав їм свою прощальну пісню. Це була остання пісня Пріпріггі, і він співав її з неба, і всі знали, що там, на небі, він уже більше співати не зможе. Цією піснею він прощався з людьми.

А вони слухали його, і в їхній уяві зароджувався новий танець, і раптом усі почали притупувати ногами, махати руками і похитувати головою. І вони заспівали прощальну пісню Пріпріггі, як співав її він сам. Тієї ночі її співали всі. І танцювали новий танець під останню пісню Пріпріггі. З усіх танців це був найпрекрасніший танець, і з усіх пісень остання пісня Пріпріггі була найурочистішою. Люди співали і танцювали, дивлячись нагору, і раптом вони побачили, як через небо простягся Чумацький Шлях. А колись його там не було.

У

У

У

 

Арт-терапія
Из книги: «Я АРТ»
0
    0
    Кошик
    Кошик порожній