Искажённая эстетика арт-терапии

 

Часто слышу удивительное и лишь частично верное восприятие продуктов арт-терапевтического творчества от самого клиента, который только начинает путь познания себя через персональное творчество. И это сводится к достаточно странным убеждениям, которые слышали все специалисты арт-терапии. Их условно можно поделить на группы.
1. Я не умею рисовать. Это самое распространённое заявление в кабинете арт-терапевта, и связано оно с тем, что в нас активная та часть личности, что готова защищаться от оценок и критики окружения. Нас критикуют все, кто учат, но психология — это когда твой внутренний учитель сам обучает тебя лучшим методам для своей Души. И это никак не связано с умением рисовать. У нас чем страшнее, тем класнее — значит, больше внутреннего материала души проявлено в процессе работы. Так вот итог: рисовать в арт-терапии уметь не надо.
2. У меня не получилось. Ещё одно опасное заявление, что можно услышать. Здесь важно понимать, у кого не получилось и что. Это для кого неправильно? Что значит «не получилось»? Ведь человек, который приходит на арт-терапию, устанавливает контакт и со своим внутренним целителем. И если от рисунка стало лучше и легче, значит, всё удалось. Значит, работа выполнена правильно. А красота и правильность — в музеях, а не в кабинетах психолога.
3. Я рисую, как ребёнок. Частое заявление от зрелых людей, чьи рисунки удивительным образом похожи на рисунки ребёнка, и, я считаю, это просто прекрасно. Ведь через рисунок мы регрессируем в самые сложные периоды прошлого и, как реставраторы, восстанавливаем их целостность, чтобы можно было дальше качественно функционировать по жизни. Как только тот период будет пройден, рисунки удивительным образом будут меняться. Но тут нужно отслеживать главный показатель работы с внутренним ребёнком — радость и восторг от творчества. Если это есть — значит, всё отлично!
4. Я рисую всё непонятное. Ещё одно убеждение, которое очень ценю в работе. Знаете почему? Если клиенту непонятно — значит, он уже позволил нерациональное проявление себя через творчество. И дело за малым — осознать то, что проявлено. Но вот тут и нужен специалист арт-терапевт, который бережно проведёт клиента через лабиринты неосознанного и выведет на солнечную поляну осознания.

Это основные ложные убеждения о арт-терапии, которые часто мешают погружению в процесс творчества и оттягивают безусловный результат терапии. Но они необходимые, так как любая защита — это форма самосохранения. И очень нежно и бережно, терпеливо и неспешно специалист проживает их на ранних этапах включения в арт-терапию.
Больше про возможности, правила и средства визуальной терапии — на наших группах уже этой осенью.

Виктория Назаревич ©️2021
Запись в группу — по телефону 0976698259, анонс курсов — на сайте nazarevich-art.com

………………………………………………………………………………………………………………………………

Спотворена естетика арт-терапії

Часто чую дивовижне й лише частково правильне сприйняття продуктів арттерапевтичної творчості від самого клієнта, який тільки починає шлях пізнання себе через персональну творчість. І це зводиться до доволі дивних переконань, які чули всі фахівці арт-терапії. Їх умовно можна поділити на групи.
1. Я не вмію малювати. Це найпоширеніша заява в кабінеті арттерапевта, і пов’язана вона з тим, що в нас активна та частина особистості, що готова захищатися від оцінок і критики оточення. Нас критикують всі, хто навчає, але психологія — це коли твій внутрішній учитель сам навчає тебе найкращим методам для своєї Душі. І це ніяк не пов’язано з умінням малювати. У нас що страшніше, то крутіше — значить, більше внутрішнього матеріалу душі проявлено в процесі роботи. Так от підсумок: малювати в арттерапії вміти не треба.
2. У мене не вийшло. Ще одна небезпечна заява, яку можна почути. Тут важливо розуміти, у кого не вийшло і що. Це для кого неправильно? Що значить «не вийшло»? Адже людина, яка приходить на арттерапію, встановлює контакт і зі своїм внутрішнім цілителем. І якщо від малюнка стало краще й легше, значить, все вдалося. Значить, робота виконана правильно. А краса та правильність — в музеях, а не в кабінетах психолога.
3. Я малюю, як дитина. Часта заява від зрілих людей, чиї малюнки дивним чином схожі на малюнки дитини, і, я вважаю, це просто прекрасно. Адже через малюнок ми регресуємо в найскладніші періоди минулого і, як реставратори, відновлюємо їх цілісність, щоб можна було якісно функціонувати далі по життю. Щойно той період буде пройдений, малюнки дивним чином будуть змінюватися. Але тут потрібно відстежувати головний показник роботи з внутрішньою дитиною — радість і захват від творчості. Якщо це є — значить, все чудово!
4. Я малюю щось незрозуміле. Ще одне переконання, яке дуже ціную в роботі. Знаєте чому? Якщо клієнту незрозуміло — значить, він вже дозволив нераціональний прояв себе через творчість. І справа за малим — усвідомити те, що проявлено. А ось тут і потрібен фахівець арттерапевт, який дбайливо проведе клієнта через лабіринти неусвідомленого і виведе на сонячну галявину усвідомлення.

Це основні хибні переконання про арттерапію, які часто заважають зануренню в процес творчості й відтягують безумовний результат терапії. Але вони необхідні, оскільки будь-який захист — це форма самозбереження. І дуже ніжно та дбайливо, терпляче та неспішно фахівець проживає їх на ранніх етапах включення в арттерапію.

Більше про можливості, правила й засоби візуальної терапії — на наших групах вже цієї осені.

Вікторія Назаревич © ️2021
Запис в групу — за телефоном 0976698259, анонс курсів — на сайті nazarevich-art.com

 

Send this to a friend
e-mail: psiart.rivne@gmail.com
тел. 097-66-98-259, 063-68-17-881, 067-73-17-265

Отправьте сообщение